• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Краєзнавщина

Сторінками історії

Місто Умань відноситься до ряду найстаріших міст Східної Європи. Умань – місто обласного значення, центр однойменного району Черкаської області, в якому на території 4787 га проживає 87,4 тис. населення.

Витоки історії міста сягають глибин віків. Територія нашого краю, як і Україна, була заселена людьми ще за первісного ладу. Первіснообщинні люди з’явилися на території нашого краю в період пізнього палеоліту, десь приблизно 15-18 тис. років тому.

Відсутність фундаментальної джерельної бази не дозволила дослідникам Умані зв’язати в єдиний ланцюг всі ланки її історичного минулого, що зумовило існування туманних сторінок уманської історії. До них можна віднести питання походження назви нашого міста та часу його заснування.

Так, з кінця VIII сторіччя ми маємо відносно достовірну інформацію про жителів нашого краю. У Тверському, Ніконоському та Лаврентіївському літописних списках вказується, що тут проживали слов’янські племена уличі і тиверці. Територію сучасної Уманщини населяли уличі, які за свідченням літописця Іпатія (922р.) , були сильним племінним об’єднанням, і на яке постійно київські князі «ходили війною».Боротьба завжди була завзятою. Про такий похід розповідає автор «Слова о полку Ігоревім», як князь Ігор вів війну з сусідами-уличами.

З кінця ХІ ст. на півдні Уманщини і в степах кочувало нове плем’я – половці (Кумани), які перемогли печенігів і заснували свою країну Кумань.

Достеменно сьогодні не відомо походження назви нашого міста, хоча існує багато версій з цього приводу. Науковець Бевз Г.П. прийшов до висновку, що назва пов’язана з назвою племені куманів, їх країни Куманії і могла виникнути в результаті таких перетворень: Куманія – Кумань – Гумань – Умань.

Частина дослідників вважає, що місто дістало назву від річки Уми, про яку згадується ще в 1494 році в літописі знайденому в монастирі Супраль в Польщі.

За одним переказом назва міста походить від «уміння», професіоналізму майстрів, які збували свої вироби х металу, дерева, глини на внутрішніх та зовнішніх ринках.

Походження назви міста краєзнавці Вихристюк М. Та Палій А. Співвідносять з тлумаченням топоніму «Умань».літописна Умань мала кілька назв. У свій час , коли в столиці уличів «взяту списами» дружиною воєводи Свенельда, князь Ігор призначає представника княжої адміністрації феодала Мону. Населений пункт за традицією тих часів отримує власне ім’я нового господаря. Аналізуючи семантично-граматичну форму топоніму «Умань», спеціалісти довели, що назва нашого міста розшифровується за допомогою праукраїнського антропоніму Мони у формі множини та допоміжного прийменника – у: у Мони.

Відомий краєзнавець Г.Ю.Храбан , посилаючись на праці голландського вченого А.Целлерія (Келлера), подає дані, що м.Умань існувало вже в 1459 році як най південніше поселення краю. Від спустошливих татарських набігів сім’ї захисників Умані могли переховуватися у правічних лісах, які оточували поселення.

Після остаточного об’єднання Польші і Литви в 1569 році правобережною Україною поступово заволоділа Польща. «Уманська пустош» з 1609 року почала належати польському магнату В.Калиновському.Магнат хотів було наше місто назвати Калинградом, але не зміг, бо люди продовжували називати його Гуманню. Уявімо: на незаселеному раніше грунті його сильний і авторитетний власник засновує нове місто, називає його своїм імям, а його підлеглі не приймають тієї назви, а пропонують свою – Гумань. Мабуть, остання назва була бажаною для простого люду, тому що задовго до прояви Калиновського, так називали ті місцевість. І, можливо, старі люди переказували, що в Кумані, чи в Гумані, прадідам краще жилося, ніж згодом стало . Тому вони й відстоювали стару назву, дещо змінивши її.

В ті часи Умань швидко зростає як торговельно-ремісниче місто, захищене по периметру валами, річками та ровами, що було традиційно для тодішніх міст.

Уже до 1629 року місто значно зросло і нараховувало 1067 димів (понад 5 тисяч мешканців.)

У XVI-XVIII ст. стрижень українського етносу складало козацтво. Важливу роль у боротьбі за визволення краю від чужоземного поневолення відіграв Уманський козацький полк. На початку визвольного руху, влітку 1648 року, козаки Уманщини на чолі з Максимом Кривоносом та Іваном Ганджею виступили проти польського панування . Першим полковником Уманського козацького полку був Іван Ганджа, який в 1648 році загинув у Пилявецькій битві. Після нього полк очолював Йосип Глух. Умань стає українським козацьким містом, яке швидко розвивається. У центрі фортеці перебудовують існуючі та зводять нові будинки. Місто стає адміністративно-діловим центром. У 1650 році перед черговим походом в Умані побував Богдан Хмельницький. Неодноразово обороною Уманської фортеці керував соратник Хмельницького вінницький полковник Іван Богун.

За період бурхливого життя козацької доби Умань стала визначним центром Правобережної України. Тим часом одне за одним на місто насували нещастя. В 1653 році польське військо напало на Умань і захопило Нове місто, але фортеця вистояла. На початку 1655 року польське військо разом із татарською ордою знову штурмували наше місто. Іван Богун, який керував захистом міста, наказав полити водою круті схили захисних валів укріплення, і вони у різдвяні морози стали неприступними. Влітку 1655 року в місті лютувала чума.

З 1657 року , після смерті Б.Хмельницького, в Україні настають руйнівні часи. Козацька верхівка всіх рівнів дбала не про Україну та її люд, а про владу заради особистого збагачення. Саме в 1660 році в Умані боролися претенденти на гетьманство Р.Туровець, С.Опара та гетьман П.Тетеря. А протистояння двох гетьманів Ханенка і Дорошенка закінчилось тим, що турки (тодішні союзники Дорошенка) в 1674 році повністю спалили місто, населення знищили, а молодих забрали в полон.

Безлюдні згарища лиш років через двадцять почали помалу заселятися. Та в 1713 році мешканці Умані за наказом Петра І примусово були переселені на Лівобережну Україну, а цю територію було віддано Росією Польщі за програну нею війну з турками.

Весь наш край перетворився на велику руїну, обезлюднів, здичавів. За три-чотири роки багате колись місто стало пусткою, і в народній пам’яті цей період зафіксувався під назвою «Руїна».

XVIII ст. принесло відродження на територію Уманщини. Довго пустувати багата уманська земля не могла, сюди поверталися з-за Дніпра колишні жителі та прибували втікачі з Речі Посполитої.

У 1726 році Уманщина стала володінням польського магната Франциска Селезія Потоцького, який на Київщині та Поділлі мав обширні простори земель і лісів. Йому належало 400 тис. кріпаків, 40 міст і містечок та кілька сотень сіл. У народі побутував переказ про те, що граф мав 999 сіл і на запитання , чому б не придбати ще одного, відповідав, що і дурень назве тисячу, а 999 вимовить лише добре обізнана людина.

У цей період місто стрімко розвивалось. Швидкому розвитку сприяли привілеї : спочатку – надані Потоцьким для переселенців, а пізніше – запроваджене з 1760 року для Умані Магдебурзьке право, за яким місто переходило на самоуправління зі своєю системою самозахисту, правових відносин та судом. Ремісники та торгівці об’єднувались в галузеві артілі.

У 1761 році (за останніми даними) Умань знову перетворилась на неприступну фортецю. У цей час Умань стає культурно-просвітницьким містом, в 1764 році Потоцький заснував католицький монастир і католицьку духовну базиліанську школу на 400 учнів. В Уманському монастирі було 4 месіонери та 10 ксьондзів-учителів. Першим ректором (ігуменом) став Іраклій Костецький. У 1768 році монастир був розгромлений повстанцями. Після придушення повстання монастир відновив свою діяльність, тільки до 1794 року, коли був закритий російською адміністрацією. Цей період відображений двома пам’ятниками архітектури – Базиліанським монастирем та міською ратушею.

У 1768 році гайдамацький рух, доведеного до відчаю селянства, набув такої сили, що призвів до чергової трагедії – майже повної руйнації Умані і великих людських жертв поляків, евреїв, а також українського селянства – самих гайдамаків, очолюваних запорізьким козаком Максимом Залізняком та сотником Іваном Гонтою.

Здобувши Умань, М.Залізняк розсилав по Правобережжю універсали, в яких закликав до продовження боротьби: «Кидайте хати, жінок, улюблених дітей, не тужіть за ними, бо скоро пробачитесь. Дасть Бог перемогу і будете собі панами вільними».

Розмахом повстання були стурбовані і Польща ,і Росія. З наказу Катерини ІІ в червні 1768 року Донський козачий полк Гур’єва хитрістю захопив М.Залізняка, І.Гонту, а з ними 65 запорожців та 780 правобережних козаків, при цьому у повстанців було взято 14 гармат, багато рушниць і до 1000 коней. Доля ватажків Коліївщини склалася трагічно.

Таким чином, Коліївщина, центром якої були землі нашого краю, була обезглавлена і придушена, але увійшла яскравою сторінкою до історії визвольної боротьби українського народу. Вона збереглася в пам’яті народу – в історичних піснях, переказах і легендах. А Т.Г.Шевченко присвятив їй один з найбільших своїх творів – поему «Гайдамаки».

Після Коліївщини Уманщина на деякий час занепала, але невдовзі почала відроджуватися. Поштовхом до нового заселення території краю . можливо послужило: по-перше, у 1772 році Уманщина перейшла від графа Ф.С.Потоцького (який помер) до його сина Станіслава Фелікса Потоцького; по-друге, перший поділ Польщі (1772р.).

У 1796 році, за другим поділом Польщі , Умань стала частиною Російської держави, повітовим містом Київської губернії, але залишалось власністю графів Потоцьких.

У 1795 році в Умань на постійне місце проживання переїхав власник міста – магнат Станіслав Щенсний Потоцький. Кохання графа Станіслава і красуні Софії надихає їх на будівництво в Умані парку. Майстри Уманщини в 1796 -1802 роках створили шедевр садово-паркової архітектури – всесвітньовідомий парк «Софіївка».

У кінці XVIII – на початку ХІХ століття Умань була одним із значних міст України. Його населення складалося з 3248 чоловік та 2810 жінок. Все інше населення кріпаки та служителі магната Потоцького. У місті не було вулиць і кварталів, воно поділялось на 6 частин. Кам’яними спорудами в місті були : Базиліанський монастир, Православна церква, 8 житлових будинків та 40 лавок. Усі інші споруди були дерев’яні.

У період руху декабристів в Умані жив член «Союзу благоденства» і південного товариства декабристів князь С.Г.Волконський з дружиною – дочкою генерала Н.М.Раєвського Марією, правнучкою М.Ломоносова, подругою О.С.Пушкіна.

В середині ХІХ століття Умань являє собою «Київ у мініатюрі».Сюди приїздили не тільки високі чини, а й імператори. У 1820 році в місті побував Олександр І, у 1828, 1830,1847 роках – Микола І, у 1859 році – Олекс

У місті було багато працівників, військовослужбовців та цивільної знаті. Великим був рух екіпажів та безперервні чумацькі валки. У роки військових поселень заснована Міщанка, розширена Софіївська Слобідка, а на місті Грекової Застави забудована Велика Фонтанна вулиця.

У 1845 році було затверджено герб Умані.

В 1849 році в місті проживало 8267 жителів, було 908 житлових будинків, 200 крамниць, шкіряний завод, 2 свічкові заводи,тютюнова фабрика, 15 нитних заводів, 6 церков та 12 синагог. Уманські купці жваво торгували мукою, салом, пшеницею та іншим. Розвивалась медична справа (була збудована водолікарня), а культурний рівень населення знижувався (не відкрито жодного навчального закладу). Діяли тільки Духовне училище , засноване у 1818 році, початкова школа для дітей духівництва.

Після ліквідації військових поселень культурне життя в Умані отримує новий імпульс.

На початку 1880-х років у місті діяли 9 страхових товариств, 2 ресторани, 14 заїжджих дворів, 18 трактирів, 40 їдалень, 9 пекарень, 2 лазні, 347 лавок (із рундуками), гостинний двір на 111 лавок, 2 поштові станції (36 коней), працювало 42 ремісники, 30 візників (100 коней).

Настали сприятливі умови для будівництва прибуткових будинків, готелів, магазинів та ін.

В цей час відкрили 7 бібліотек для читання, 2 клуби, лікарню.

Залізниця прийшла в 1891 році, тому був побудований залізничний вокзал.

У перші десятиліття ХХ сторіччя місто розвивалось , як промисловий центр великого сільськогосподарського регіону.

Але Перша світова війна , що розпочалась в 1914 році, втягнувши Росію у вир світового протистояння держав, загострила і внутрішні соціально-економічні та політичні протиріччя, економічне становище всього населення імперії, а особливо її околиць, що потрапили у театр військових дій. В Умані більшість робітників і ремісників було мобілізовано до армії та відправлено на фронт. Війна лягла тяжким тягарем на плечі працюючого люду, реальною стала загроза голоду. Але наш уманський народ хоч і вистраждав та все ж таки вистояв.

Повідомлення про падіння самодержавної династії Романових свіжим вітром пронеслося по Умані в 1917 році. Влада перейшла до місцевих органів Тимчасового уряду. За 3 роки влада в Умані змінювалась понад 10 разів і остаточно була встановлена – радянська, у 1920 році.

Згодом , за часів НЕПу стало оживати приватне підприємство та кооперативні артілі.

Особливий інтерес викликали у вчених , краєзнавців сторінки історії міста, пов’язані з боротьбою уманців проти фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 р.р.

В кінці липня 1941 року недалеко від Умані , під селом Підвисоке, велися запеклі бої з гітлерівськими військами. Тих, хто опинився в котлі, фашисти зігнали в глиняний кар’єр і утворили там концтабір, який люди називали Уманською ямою. Про жахливу Уманську яму йшла мова 1945 році на Нюрнберзькому процесі над гітлерівськими злочинцями.

Понад два з половиною роки німецько-фашистські окупанти плюндрували і руйнували Умань, катували і знищували людей. Жертвами фашистів стали 25 тис. уманчан , на примусові роботи вивезено 11026 жителів, в тому числі 7 тис. юнаків та дівчат. Понад 11 тисяч мирних жителів, в основному єврейської національності, страчено в Сухому яру, який називають Уманським «Бабиним яром» .

Воїни уманці внесли вагомий вклад у розгром фашистської Німеччини та мирне сьогодення.

У 1991 році Україна здобула незалежність і почалася її нова історія.

Зараз Умань – місто з розвиненими промислово-аграрними, науково-освітніми, соціально-культурними, адміністративними функціями.

Використані джерела:

1. Клименко П. З історії забудови Умані(від давнини до сьогодення в забудові рідного міста)/ П.Р. Клименко .- Умань, 2006.-144с.

2. Коваль, А. Україна Незалежна. Літопис міста Умані: Монографія / А.У Коваль .- Умань: АЛМІ, 2007.- 176с.

3. Нарис історії Уманщини (з найдавніших часів до 60-х років ХХ століття): Монографія .- К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001.-266с.

4.Мельниченко В. Краєзнавство Черкащини: сторінки історії/В.М. Мельниченко .- Черкаси:Вертикаль, 2010.- 192с.,ілюстр.

Кiлькiсть переглядiв: 135